Первоцвіт
Літературно-художній альманах
25-річному ювілею
Енергодарської загальноосвітньої школи I-III ступенів №7
присвячується
Випуск 4 2019 рік
Україна в моєму серці
Ми – одинадцятикласники. Здається, зовсім недавно ще були маленькими дівчатками з великими бантами та допитливими хлопчиками із гарними квітами для першої вчительки.
Чим ми відрізняємося від інших школярів? Відповідальніше відносимося до навчання, бо зовсім скоро для нас пролунає останній дзвінок, попрощаємося з безтурботним дитинством та познайомимося з дорослим самостійним життям. Частіше замислюємося про своє майбутнє, беремо активну участь у підготовці та проведенні виховних заходів у нашій школі, щоб насолодитися «миттю дитинства». Наші виступи подобаються глядачам. Із захопленням вони дивились наш номер-привітання на День учителя, постанову «Катерини» Т. Шевченка. Ми – переможці фестивалю патріотичної пісні «З Україною в серці». А малюкам до вподоби святкування та привітання з Новим роком. Залюбки відвідуємо театральний гурток «Сапфір», бо ще у 6 класі класний керівник (вона ж і керівник гуртка) зацікавила нас театральною діяльністю та прищепила любов до сцени.
Зараз, в актовій залі нашої школи, готуємо святковий концерт до зустрічі випускників, що відбудеться на початку лютого. Вразили і примусили задуматися слова ведучої:
Нехай вас по світу розкидає доля,
Та пісня до болю знайомого поля
Завжди повертатиме з давніх доріг
До рідного краю, на отчий поріг.
Тут кожна стежина і кожне деревце
Лікують розранене зболене серце.
Може, там краще – в далекому краю:
Багатше, чистіше. Не була, не знаю.
Та мови такої, такого роздолля,
Такого зеленого щедрого поля
І синіх річок, і безмежного неба
Ніде не знайдеш. А більше й не треба.
Які прекрасні слова! А на серці сумно. Шкода тих людей, які покидають рідну домівку і їдуть за кордон. Тих, які на рідній землі, у рідному місті не можуть прогодувати сім’ю (такі у нас, на жаль, часи настали), виправдати ще можна. А ті люди, у яких є затишна квартира, дорогий автомобіль, чудова дача, достатки, престижна робота… Чому вони їдуть з країни і згодом забирають сім’ю? Що їм не вистачає? А на думку спадають слова Д. Байрона: «Той, хто не любить своєї країни, нічого любити не може».
Може, вони вважають, що у нашої неньки-України немає майбутнього? А ми?
– Насте, а знаєш, трьох учнів нашого класу батьки хочуть відправити навчатися за кордон…
– Багатьом батькам здається, що саме за кордоном діти зможуть отримати такий багаж знань, який в Україні неможливий.
– А експерти стверджують, що четверта частина батьків планує відправити своїх дітей за кордон для навчання, незважаючи на вартість цього навчання. Адже щороку для отримання освіти за кордон виїжджає майже 30 000 громадян. Цифра вражає…
– Чому це відбувається? Давайте поговоримо про плюси та мінуси такої освіти.
Устименко Анастасія
Доля країни в наших руках
– Так, навчання за кордоном – це цікаво, перспективно. В деякій мірі, це підвищує самооцінку людини, вона стає впевненою у собі, адже потрапити у такий заклад не так легко.
– По-перше, треба досконало вивчити мову тієї країни, де майбутній студент планує навчатися. По-друге, навчання за кордоном – задоволення не з дешевих, не кожна людина зможе викласти таку суму грошей.
– Також, від’їжджаючи далеко від свого місця проживання, людина починає сумувати за своєю родиною, друзями, тим більше, коли спілкуватись вона має можливість не на рідній мові. Знаходження на Батьківщині дає відчуття комфорту, адже за кордоном ми мусимо вивчати інші традиції, звикати навіть до іншої релігії та до іншого, не знайомого нам, менталітету. Ніхто не може бути впевненим у своєму майбутньому; будь-що може статися, але у власній країні ми маємо підтримку.
Хоча зараз все більше молоді обирає навчання за кордоном, я б віддала перевагу отримати вищу освіту в рідній країні, де я спілкуюсь рідною мовою та не маю причин хвилюватися за своїх близьких і друзів, адже вони поряд, і у будь-який момент зможуть надати мені необхідну підтримку та турботу.
Одна Батьківщина, і двох не буває,
Місця, де родилися, завжди святі.
Хто рідну оселю свою забуває,
Той долі не знайде в житті.
М. Бакая
– Друзі, а давайте…помріємо. Уявіть, що в цьому залі, на цій сцені ми зустрінемося через 10 років. Якою ви уявляєте нашу Україну, ким себе бачите у майбутньому і що для рідної Батьківщини ви зробите? Дашо, ти перша…
– З питанням про вибір професії у мене не виникло багато труднощів, бо ще з дитинства я бачу себе лікарем. Ця професія мені подобається найбільше з усіх інших. Я вважаю, що вона дуже цікава й перспективна, бо медицина не стоїть на місці, і я обов’язково знайду там себе. Яким лікарем я буду? Тут також все просто – я стану хірургом. На мої плечі ляже велика відповідальність за життя моїх майбутніх пацієнтів. Саме життя, бо життя – то найбільший скарб людства. Тому так важливо здобути гарну та якісну освіту. Де саме навчатися? Це питання мене хвилює найбільше. На мою думку, за медичною освітою треба їхати за кордон, а саме до Австрії чи Німеччини. Ці країни мені до вподоби.
Навчання за кордоном – це розширення кругозору і можливість побачити життя під іншим ракурсом. Молодій людині неодмінно сподобається займатися дослідницькою діяльністю, саме цим славляться європейські заклади. Також, це можливість отримати диплом міжнародного рівня, який, в свою чергу, дасть змогу працевлаштуватися на престижну роботу та отримати достойну зарплатню. Звичайно, важко буде без підтримки рідних та друзів, без рідної домівки, але я сильна. Щоб досягти мети, погоджуюся на це. Професія лікаря – це покликання, тому гроші мене хвилюють в останню чергу. Багато українців хочуть «гризти граніт науки» за кордоном, залишитися там працювати і жити. Зараз Україна переживає нелегкі часи, тому розпочинати свою справу молодим спеціалістам тут дуже складно. Але все ж таки я сподіваюсь, що в недалекому майбутньому життя в Україні налагодиться. Я обов’язково повернусь на Батьківщину для того, щоб приносити користь моєму народові та моїй державі. Разом ми зможемо зробити Україну кращою не тільки серед держав Європи, а й серед інших держав світу. Я вважаю, що кожна людина повинна зробити внесок у розвиток майбутнього своєї країни, щоб зробити її кращою!
– Владе, тобі слово!
– Ким же я уявляю себе через 10 років? «Великим» бізнесменом? Найкращим батьком, сином, чоловіком?
Насамперед, я хочу подякувати моїм батькам, бо саме вони мене привчили до самодисципліни, вселили мотивацію до навчання, міцну впевненість, а також – бажання удосконалювати себе.
Одного разу, у свої 14 років, я попросив у брата почитати книгу «Стів Джобс», написану американським журналістом та біографом Волтером Айзексоном. Мені було цікаво дізнатися більше про велику людину, що створила компанію під назвою «Apple», і розширити свій кругозір бачення бізнесу. І я настільки захопився цією людиною, що почав читати все більше і більше книжок. Всього за один рік читання я багато чого зрозумів у великому механізмі бізнесу. І відтоді захотів стати бізнесменом.
Всі мої близькі, друзі, знайомі були здивовані, тому що із замкнутого хлопця я перетворився на комунікабельну, відкриту людину. Тоді зрозумів, що хочу мати «власну справу». Я вважаю, що без книг мені цього не досягнути. Як казав Шевченко: «Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги». Згоден з цими словами і постійно наводжу знайомим цю цитату. Шевченко – Людина з великої літери! Це той поет, який писав твори усупереч владі, не боячись «загриміти до в’язниці». На жаль, доля поета не склалася, помер він у молоді роки. Але після прочитання майже усіх його творів, я таки зрозумів фразу, що виступала кредом життя Тараса: «Караюсь, мучусь, але не каюсь…». Твори Кобзаря насичені актуальними проблемами, несуть нам виховний потенціал, спрямований на плекання національної свідомості, патріотизму, духовного збагачення людини.
У 16 років я вже почав займатися власним бізнесом. Все, що мені потрібно – вміння писати тексти, час, телефон, щоб користуватися соціальними мережами, і продукт, який я буду продавати – дороге взуття бренду «UGG». Завдяки проекту мрію назбирати грошей для турне по Україні. Моя найбільша мрія – займатися продажем автомобілів Porsche.
Знаєте, деякі кажуть, що коли в тебе «мільйони гривень», ти переїжджаєш в іншу країну і живеш собі безтурботно. Але покинути ту країну, яка подарувала мені все, що я хотів, було б нелогічно. Любіть свою Батьківщину, саме вона подарує вам всі ті емоції, знайомства, освіту. Недаремно кажуть: «Батьківщина – друга мати».
– Миколо, Україна і ти через 10 років!
– Я – IT-спеціаліст (не прислухавшись до порад моїх батьків, котрі хотіли, щоб я працював на АЕС), що досяг дечого в підприємницькій діяльності, створив власний бренд електротехніки в нашій країні. Маю власний блог, в якому ділюсь порадами з початківцями комп'ютерної майстрності, розповідаю їм про проблеми, з якими зіштовхнувся у своїй справі та пропоную шляхи їх вирішення. Мої дії допомагають розпочати економічний прогрес, який піднімає країну на новий рівень розвитку. Якість моїх товарів визнає більшість розвинених країн. Українські товари заполоняють ринок збуту електроніки. Мене поважають за мій бренд.
Україна в цей час повністю відмовляється від російських товарів. Повноцінно знаходиться в Євросоюзі, одна з найрозвиненіших країн Європи. Українці, натерпівшись бідності й несправедливості, переживають економічне піднесення через власну індустріалізацію. Мої співвітчизники стають більш ввічливими, через це нам завжди раді в усіх країнах світу.
Маючи власний блог, я здобув деяку популярність, авторитетну точку зору серед інших IT-спеціалістів і молоді, котра хоче чомусь навчитися у вже досвідчених і успішних людей. Таким, як ці підлітки й студенти, був і я десять років тому, коли обирав справу всього мого життя. Відчуваю, що зробив правильний вибір професії.
Розумним школярам та студентам, що мають якісь досягнення з фізики, допомагаю стати студентами за кордоном. Потім, цим вже дипломованим спеціалістам, відповідно до їх досягнень у навчанні і науці, допомагаю у працевлаштуванні на своєму підприємстві для отримання нових, інакших ідей і рішень. Також я не нехтую працею інвалідів, адже для мене головне – розум.
Створюю власні олімпіади і конкурси з фізики та електроніки серед юніорів. Переможці отримують безкоштовне навчання у технічних вузах Європи.
На мою думку, всі ці дії матимуть великий внесок для розвитку і процвітання рідної України.
– Еммо, якою ти бачиш свою Батьківщину через 10 років? Розкажи про своє майбутнє!
– Питання досить складне, бо ніхто не знає, що буде завтра. Але свою Україну я бачу набагато кращою, більш цивілізованою, більш сильною, більш гарною та патріотичною. Зміняться відносини між людьми. Моя Батьківщина має незламний дух, який з кожним разом все більше і більше посилюється. В ній ніхто не воює, панує мир та злагода, всі один одному посміхаються, товариські та веселі. Мої співвітчизники люблять та пишаються своєю країною, у тому числі і я. Для своєї рідної землі планую зробити чисельні внески та побудувати нові, сучасні будинки, зробити художні виставки своїх робіт, щоб нашою країною пишались усі та знали, що і на нашій землі є дуже талановиті люди.
Мені дуже подобається займатися мистецтвом, писати картини. Здається, я саме для цього створена. Через 10 років бачу себе видатним архітектором, професіоналом свого діла. Будувати кар’єру архітектора – це саме те, чого я хочу, що мені подобається, те, про що я мріяла з дитинства. Авжеж, мені з цим допоможе моя рідна Україна, в якій існує багато перспектив, яка надихає створювати красу та показувати її у суспільстві.
На мою думку, в майбутньому нашу країну чекає великий успіх. Цей успіх полягає у створенні чогось нового, сучасного, видатного та цікавого, зробленого та винайденого моїм поколінням. Саме ми зробимо нашу країну такою, якої ще не було ніде, яка не зрівняється ні з ким, бо тільки народ будує свою країну та її майбутнє. Наша Україна ще досить молода держава, вона ще буде цвісти та розвиватися, а люди їй у цьому допоможуть. Народ моєї Батьківщини здебільшого патріотичний, люди люблять та поважають свою країну. Як писав видатний письменник Тарас Шевченко у своєму вірші:
Свою Україну любіть,
Любіть її,…во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Він закликає нас, українців, до того, щоб усі до кінця були разом зі своєю ненькою-Україною у дуже скрутну хвилину та не покидали її ніколи. Навіть, якщо зараз на нашій землі не все добре, то через 10 років вона стане невпізнанною. Для мене Україна є найкращою серед усіх інших держав.
– Дякую вам за відверті та щирі роздуми. Хочу поділитися і своїми думками.
Я - українка!
Горджуся й радію,
Що рідною мовою
Я володію,
Шевченковим словом
Умію писати
Слова мелодійні
І вірші складати.
О. Василенко
Як і ви, я народилася в Україні. Моя Батьківщина – неймовірної краси поля і луги, солов’їна мова і щирі та відкриті українці, на весь світ відомі своїми піснями, думами, віршами неперевершених майстрів слова: Тараса Шевченка, Івана Франка, Григорія Сковороди. Моя країна мала складний шлях до незалежності, але це не завадило їй зберегти свою культуру, історію, мову. Навпаки, Україна стала ще могутнішою державою, територією вільного духом народу, який заслуговує на мирне життя і злагоду. Батьківщиною, якою пишається кожен українець. Але, на жаль, з роками ми втрачаємо той міцний зв’язок зі стародавньою культурою, забуваємо вшановувати традиції наших предків, не цінуємо ту незалежність, за яку віддали своє життя багато справжніх патріотів нашої країни.
В майбутньому хочу стати журналістом. Мрію бути корисною для своєї Батьківщини. Я не віддам всю красу України в руки ворогам. Ми маємо продовжувати захищати незалежність своєї країни, але не зі зброєю в руках, а з думками миру в серці, з солов’їною мовою на вустах. І тоді, я впевнена, жоден ворог не буде володіти безкраїми полями, не забере до себе стилю вишиванки, не змусить український народ зрадити свою культуру, якщо кожен свідомий українець буде жити з думками про покращення рідної країни. Тоді Україна обов’язково стане наймогутнішою державою у світі! На підтвердження сказаного хочеться навести цитату відомої людини – Ліни Костенко: «А ви думали, що Україна так просто. Україна – це супер. Україна – це ексклюзив. По ній пройшли всі катки історії. На ній відпрацьовані всі види випробувань. Вона загартована найвищим гартом. В умовах сучасного світу їй немає ціни».
Чи хочу я змінити Україну? Так, хочу навчити сучасну молодь не забувати своє коріння, вчити і шанувати рідну мову. Я мрію назавжди припинити пролиття крові через війну, яка є складовою насилля, а воно не має місця у моїй країні. Я хочу і надалі розвиватися і допомогти покращити життя в нашій державі. Адже знаю, що ніхто, крім українців, не зробить нашу Вітчизну ліпшою, кращою серед інших держав.
І я вірю, що все це можливо. Покращити Україну можна лише об’єднавши власні зусилля мільйона небайдужих українців. Ми здатні на більше, ніж ми думаємо. Адже тільки від ставлення самих українців залежить майбутнє нашої держави.
Я дякую Вам, мої любі однокласники, за ґрунтовні роздуми. Приємно мати однодумців! Сподіваюсь, більшість молодих людей нашого міста, області, областей, країни розмірковують теж так само, бо:
Ми молодість – майбутнє України,
ми ті, кому довірили життя.
Життя своєї власної країни,
її надію й віру в майбуття.
Міщук Юлія
Що врятує країну від розрухи, розладдя? Я намагалась дослідити це питання, звернувшись до політичних доктрин України ХХ ст. В. Липинський, український політичний діяч, історик, соціолог, вважав, що основна умова створення української державності – це єдність: релігійна, регіональна, політична, організаційна, національна. Історик стверджував, що тільки власна держава, збудована українською нацією на своїй етнографічній території, врятує її від економічного розпаду і кривавої анархії. Основна орієнтація В. Липинського – ніхто не збудує Української держави, якщо ми самі собі її не збудуємо, і ніхто за нас не зробить нації, якщо ми самі нацією не схочемо бути.
Прочитавши декілька статей відомих людей нашого століття, я зрозуміла, що всі вони кажуть одне і те саме: «Врятувати країну може лише нова влада». А хто зараз бореться за майбутнє нашої держави? Багато людей просто опустили руки, хоча вони вірять у краще, але нічого робити для цього не хочуть. Деякі просто виїжджають за кордон, шукаючи кращої долі. Тож, виявляється, нікого для боротьби за щастя України не залишається?
Але я знаю, що з новим президентом не стане краще. Стане краще лише тоді, коли всі українці зрозуміють і відчують, що вони є саме Українцями. І вся краса нашої Батьківщини підвладна лише нам – народові України. Ми маємо оберігати власну державу. Але як, коли у всіх різна думка щодо цього?
Важливо те, що у нас одна мета – щаслива Україна. А у такій державі народ єдиний. Тож, для початку, ми маємо об'єднатися з однією метою – зберегти і врятувати неньку-Україну.
Ми – українці, і наша нація буде жити доти, доки будуть жити небайдужі громадяни України. Це ми, молодь нашого народу, його майбутнє і його життя.
Ми – сильна духом нація, хоча, можливо, багато українців забули про це, слід нагадати всім, що лише ми керуємо власною долею. Якщо нація сильна, то сильною буде і Батьківщина. Головне, не піддаватися ворогам, ніколи не опускати руки. Об'єднавшись, ми збудуємо сильну державу.
Мені 16 років, але я точно знаю, що не поїду звідси за кордон, аби будувати чужу країну.
Я вірю у світле майбутнє України, а ви?
Квітуй, мов калина, над плесами вод,
Будь в дружбі і праці міцна та єдина.
Хай буде щасливим твій вільний народ,
Прекрасна моя Україно!
Микола Верещака